Pixar нерідко дивує вмінням обирати теми. Із самісінького створення, студії вдавалося чарівливо фантазувати над питаннями, які рідко хто з дорослих осмілюється озвучити. Що роблять наші іграшки, поки ми не бачимо? Як працюють наші емоції? А що, як монстри живуть не під ліжком, а у власному світі і тільки навідуються в гості? Аж ось, у новому мультфільмі «Уперед», студія добралася до питання, яким задавався чуть чи не кожен фанат фентезі: «А що якби у фентезійний світ проникли сучасні технології?» І вправно зіграла на цих декораціях.

Уже з перших кадрів розумієш, що це саме воно. Цифрова ера підкорила фентезійний світ мультфільму, витіснивши з нього магію. На зміну чарам прийшла електроенергія та плоди інженерної думки, могутні кентаври перестали бігати на своїх чотирьох, пересівши на машини, а феї розівчилися літати. Відголоси тих далеких часів збереглися тільки у місцевому аналогу D&D, яким цікавиться тільки брат головного героя та ще кілька місцевих задротів. Та це все тільки декорація, за якою вправні майстри Pixar сховали найцікавіше.

На перший погляд, зображена історія — це типова оповідка про прийняття себе таким як є, усвідомлення сімейних цінностей та боротьбу з демонами минулого, що оформлена у форматі короткої подорожі. Іен, головний герой — невпевнений у собі юнак, якому тільки-тільки виповнилося 16. У геть юному віці він втратив батька, якого вважає своїм кумиром, хоч і геть не пам’ятає. Його старший брат Барле — бешкетник, що не займається нічим, крім рольових ігор та дослідження давніх, сповнених чарами, часів. Вони мало спілкуються та ще менше розуміють одне-одного, аж поки мати не передає їм залишений колись давно батьком чарівний посох, який зможе повернути його до них на одну добу. Тільки от усе накривається мідним тазом і їм вдається повернути тільки його ноги. От вони й вирушають з ними у подорож за чарівним артефактом, щоб дістати другу половину і провести трішки часу з батьком.

Тут то й очікуєш кількох сцен взаємодії, пошук спільного та демонстрацію взаємної підтримки і все це справді присутнє в сюжеті та чудово вписане. Акценти розставлені, механізм працює, та Pixar був би не Pixar-ом, якби все зводилося тільки до цього. Найперш посміхаєшся від кількості поверхневих відсилок до класичних ролівок, потім звертаєш увагу на те, що надто багато «вказівників» цілеспрямовано хилить у бік порівняння класного минулого та сірого сьогодення і тільки потім пазл складається. Хитрі чарівники з Pixar зуміли упакувати між рядків класичної історії дорослішання роздуми на тему того, чи потрібне воно взагалі. Уся стрічка пронизана червоною ниткою спогадів про безтурботне минуле, коли не треба було думати про податки, облаштування будинку чи необхідність заправляти машину. Спогадів про часи коли все було так чарівно та просто, сповнено щастям та позбавлено безглуздих турбот. І ось тут ховається головне питання фільму: «Навіщо залишати це все позаду, якщо можна взяти з собою далі?»

І якраз у цій вивіреній багатошаровості ховається справжній Pixar. Залишаючи на поверхні зрозумілі юним глядачам теми, він ховає складніші багатогранні питання для їхніх батьків трішки глибше. Навмисно садячи зерна роздумів відразу у вступі фразою: «А у вас залишилося ще трішки магії?»

А чарів тут достатньо. Художники Pixar справжні чаклуни, які щороку задають нову планку якості анімації. Чудово пропрацьована міміка персонажів, зачаровуюча динаміка і деталізація така, що можна роздивитися кожну волосинку у юнацькій щетині Барле. Команда відзначилася увагою до деталей не тільки у зовнішності персонажів, а й у оточені. Залишені часом відмітини на дверях, припорошені книжки на полицях чи багато обставлені дрібничками крамниці — усе це дивує і залишає бажання натиснути паузу, щоб в деталях усе роздивитися.

Окремо порадію за якість українського дубляжу. Мало того, що перекладачі старанно виконали свою роботу, наповнивши мовлення героїв такими словами, як кнайпа та чортопхайка, так ще й актори озвучки круто впоралися зі своїми ролями. Усі на своїх місцях, круто звучать і приносять дистильоване задоволення.

Не обійшлося й без недоліків. Підвів гумор у першій третині стрічки. Десь 30 хвилин хронометражу не покидало відчуття, що жарти для мультфільму писали стажери, яких тренували на творіннях Illumination. Та потім ситуація вирівнялася і більше нічого не турбувало аж до кінця мультфільму.

«Уперед» — це чудова історія, надзвичайний візуал та чарівливий дизайн. Проте, попри все написане, це не той мультфільм, який можна поставити у один ряд з класикою Pixar. Він розумний, смішний, неймовірно красивий та піднімає дуже близьку мені тему в крутих і неочікуваних декораціях, але це формульне творіння. Воно працює саме так, як ти очікуєш, і дає тобі те, чого ти очікуєш, йдучи на фільм Pixar. Втім, це у жодному разі не погано, та все ж неприємно визнавати, що з роками ці мультиплікаційні маги втратили вміння дивувати. Йдіть на цей мультфільм зі своїми дітьми та коханими, ведіть на нього батьків і не втрачайте зв’язок з тією дитиною, що живе у кожному з нас.

А у тобі залишилося ще трішки магії?